Отрута - VНОЧІ

Життя роки втрачені І ніякої спадщини Наше кончене бачення Нашу молодість страчує Є чикети, пластини розчинні У глибині етанолу Страшно буває порою Та я занурюсь знову Серце взірветься салютом В торбі, в невивозі лютим Минулі дні забуті Мозок попаяний крутять Міста подих скажений Розуму голос забутий Один лишився лиш вихід ...Отрута Тушка занедбана плаче Знову згорнувшись в калачик Баночку знов розтабачив Знов народився наначе Завтрашній день розкладе Отруту на дрібні сполуки Знову по колу піде Щоденний торч єбанутий Серце взірветься салютом В торбі, невивозі лютім Минулі дні забуті Мозок попаяний крутять Міста подих скажений Розуму голос забутий Один лишився лиш вихід ЛЮБОВ З жадобою потрапляє У КРОВ Надію вбиває ЗНОВ Вже не буде інакше Дякую богові що я виріс потраченим Серце взірветься салютом В торбі, в невивозі лютім Минулі дні забуті Мозок попаяний крутять Міста подих скажений Розуму голос забутий Один лишився лиш вихід ЛЮБОВ З жадобою потрапляє У КРОВ Надію вбиває ЗНОВ Вже не буде інакше Дякую богові що я виріс потраченим Серце взірветься салютом В торбі, в невивозі лютім Вкотре рідна отрута Мозок попаяний крутить Міста подих скажений Розуму голос забутий Один лишився лиш вихід

Порожня тонка оболонка Рекурсія – в фантику фантик Непрацюючий гарний замочок Неродючого поля клаптик З яєчка-крашанки плівка Барвиста, але одномірна Мерця годинника стрілка Сурогат, ерзац, заміна Ранок жовтком розтечеться Місто кіптяви тінь загубить Рефлексії ланцюг порветься Одна за одною нища споруди Мурашників акри зруйнує З неба витрусить тисячі літер Лиш вітер по світу мандрує Кольори світанку палітри Несформульовані фобії Думок солодких лакриця Одноманітна утопія В танку ністагму зіниці Коріння сховалося глибоко в землю Шукає чоло свободи за хмарами Дивакуваті імпульси вздовж стеблю Народжують сумніви, драми і травми Ранок жовтком розтечеться Місто кіптяви тінь загубить Рефлексії ланцюг порветься Одна за одною нища споруди Мурашників акри зруйнує З неба витрусить тисячі літер Лиш вітер по світу мандрує Кольори світанку палітри Розкрутиться дзигою темрява По інерції тінь розкидая Ранкова усвідомленість млява На спокій себе розміняє Ранок жовтком розтечеться Місто кіптяви тінь загубить Рефлексії ланцюг порветься Одна за одною нища споруди Мурашників акри зруйнує З неба витрусить тисячі літер Лиш вітер по світу мандрує Кольори світанку палітри

кожен подих і кожен імпульс залишав у собі щоб потім напитися днями забитими яскравістю вражень разом неслись, ти натиснула важіль час залишати всі марні надїї поки поїзд печалі тебе не зіб'є всі дитячі уяви життя я розвію тож залиш нарешті страждання своє у світлі мостів в мерехтінні води поховали себе в димі днів молодих тануть обличчя на дні зіниць обрій заграв калейдоскопом новобудов квартири-полиці у відображенні світяться повернись та йди на світло розрізая навпіл столичний вітер ковтай всі літри та літери спостерігай, як місто розквітло у світлі мостів в мерехтінні води поховали себе в димі днів молодих тануть обличчя на дні зіниць обрій заграв калейдоскопом новобудов квартири-полиці у відображенні світяться

Чорний ранок навколо, зле нетихе слово Розрізає світанок; знову Рій імперського гнусу у триколорі Убиває, гвалтує, топить нас у болі Ніц не забереш Від страху Що не знає меж Як не біжи не втечеш Ніц не забереш Голову покладеш Хвора істото Загинеш, помреш Захлинешся власною кров'ю І додому вже ніколи У широкім степі ляжеш Чорноземом ти родючим Ні, ти звісно не винен, що мовчав так довго Та хто закрив тобі рота? Хто обрав та терпів твого пастора Та його військово-мусорську пиздоту? Не кажи про втрату контролю Покажи краще руки свої по лікоть у крові Відкрий свою податкову звітність тварино Та гроші переведи у кулі Довіряй і далі своєму аморальному компасу Компенсуй хворобливо мразото свої комплекси Ти забрав нашу кров та не нашу волю Приїжджай, тут на тебе чекає твоя доля Психопат у формі, чи холуй в костюмі Ордена та медалі тебе не врятують Із царем своїм у вогняну геєну Як іздохнеш потрапиш в пекло миттєво Захлинешся власною кров'ю І додому вже ніколи У широкім степі ляжеш Чорноземом ти родючим Довіряй і далі своєму аморальному компасу Компенсуй хворобливо мразото свої комплекси Ти забрав нашу кров та не нашу волю Приїжджай, тут на тебе чекає твоя доля Ніц не забереш Від страху Що не знає меж Як не біжи не втечеш Ніц не забереш Голову покладеш Хвора істото Загинеш, помреш Ніц не забереш Від страху Що не знає меж Як не біжи не втечеш Ніц не забереш Голову покладеш Хвора істото Загинеш, помреш

відчуваю смерті подих і не знаю чи то просто шелест листя та риплять суглоби відцвітає літо помирає осінь і я скоро ці рожеві каштани вглиб тіла мого своє пустять коріння легко проходячи скрізь контури шрамів вростаючи в глибші, приховані рани меланхолійний даруючи біль з очей жалю гірку витискаючи сіль я не можу назвати кращий року сезон просто тому що ненавиджу всі я згадаю той фільм що ним марив вночі де щасливий кінець де я більше не згадаю той фільм що ним марив вночі де щасливий кінець де я більше не відчуваю смерті подих і не знаю чи то просто шелест листя та риплять суглоби відцвітає літо помирає осінь і я лінзи моїх окулярів рожевих луснули чорним павутинням тріщин а я. правди боявся страшенно я і далі блукав би в химерному лісі брехав собі далі, забував би деталі життя би неслося магістралей вогнями одначе почув я, відчув та побачив життя не пробачить, не повернеш втрачене листям порізане світла проміння долонями теплими тримає за плечі палають каштани, і я не відчуваю смерті подих і не знаю чи то просто шелест листя та риплять суглоби відцвітає літо помирає осінь і я