Каштани - діти інженерів

відчуваю смерті подих і не знаю чи то просто шелест листя та риплять суглоби відцвітає літо помирає осінь і я скоро ці рожеві каштани вглиб тіла мого своє пустять коріння легко проходячи скрізь контури шрамів вростаючи в глибші, приховані рани меланхолійний даруючи біль з очей жалю гірку витискаючи сіль я не можу назвати кращий року сезон просто тому що ненавиджу всі я згадаю той фільм що ним марив вночі де щасливий кінець де я більше не згадаю той фільм що ним марив вночі де щасливий кінець де я більше не відчуваю смерті подих і не знаю чи то просто шелест листя та риплять суглоби відцвітає літо помирає осінь і я лінзи моїх окулярів рожевих луснули чорним павутинням тріщин а я. правди боявся страшенно я і далі блукав би в химерному лісі брехав собі далі, забував би деталі життя би неслося магістралей вогнями одначе почув я, відчув та побачив життя не пробачить, не повернеш втрачене листям порізане світла проміння долонями теплими тримає за плечі палають каштани, і я не відчуваю смерті подих і не знаю чи то просто шелест листя та риплять суглоби відцвітає літо помирає осінь і я