Від зими до літа - Харцизи

Немає нічого вічного І навіть на сонці є плями І неідеальні такі ми всі Та треба ж прийти вже до тями Живемо в сталевих цих рамах Собі придумали правила Хіба ж слова й букви для того, аби Аби один одного ранили ми? А люди ідуть від людей Лишаючи в душах рани, е Скільки ж таких нас є? Скільки ж таких нас поламаних? Життя треба жити, і ти Ще, може, й колись зустрінешся, е А може, й таку ж знайду З душою на шмаття розірваною Я все зробив, що зміг А ти все віддала, що мала Ніхто ж нічого не знав Як сліпі в темноті блукали, е Мої ліки — дорога і віскі Валізи, забиті досвідом Літаючи, птахи колись розбиваються теж А ми йдемо, завжди не прощаючись А люди ідуть від людей Лишаючи в душах рани, е Скільки ж таких нас є? Скільки ж таких нас поламаних? Життя треба жити, і ти Ще, може, й колись зустрінешся, е А може, й таку ж знайду З душою на шмаття розірваною А люди ідуть від людей Лишаючи в душах рани, е Скільки ж таких нас є? Скільки ж таких нас поламаних? Життя треба жити, і ти Ще, може, й колись зустрінешся А може, й таку ж знайду З душою на шмаття розірваною А ми люди ідем від людей Лишаючи в душах рани, е Скільки ж таких нас є? Скільки ж таких нас поламаних? Життя треба жити, і ти Ще, може, й колись зустрінешся, е А може, й таку ж знайду З душою на шмаття розірваною

*проігриш* Сонце закрили важки темні хмари, Притягнуті буйством шалених вітрів, Пливуть, мов бе злики зловіщі примари, від залко на нат войовничих громів. Ламається небо від краю до краю, і спалахи блискавок бьють раз у раз. І Божа вода, та що хмари тримає, з пробоїн і дір полилася на нас. Вітер ганяє собі досхочу, та грає на струнах д ощу, не відомі нікому мотиви, З неба гримлять барабани й баси, Звучать неземні голоси, Під шум невгамовної зливи, *проігриш* Гуляє ніким не приборкана сила, Не знає ні меж, ні застав, ні границь Оскільки зламала, змела, портошчила показуючи свою велич і міць А злива навколо, стояла стіною, і зник горизонт і усе на вкруги, бурлили потоки живою водою, змиваючи бруд на землі, та гріхи. Вітер ганяє собі досхочу, та грає на струнах д ощу, не відомі нікому мотиви. З неба гримлять барабани й баси, звучать неземні голоси, Під шум невгамовної зливи *проіграш* Вітер ганяє собі досхочу, та грає на струнах д ощу, не відомі нікому мотиви. З неба гримлять барабани й баси, звучать неземні голоси, Під шум невгамовної зливи, Під шум невгамовної зливи. *проіграш* Кінець